Виховні

ВІЧНІ ЦІННОСТІ

Мета: формувати у дітей ставлення до життя як до найвищої цінності на землі; виховувати в учнів високі морально-етичні якості.

Життя кожної людини — це всесвіт, втрату якої неможливо заповнити.

I. Організаційний момент

II.     Основна частина

Учитель. Давайте поміркуємо над тим, що таке людські цінності? Що має цінувати людина? (Відповіді дітей.)

Розрізняють матеріальні, суспільно-політичні й духовні цін­ності. У представників різних суспільних класів були різні уяв­лення про любов, добро, свободу, справедливість.

У кожної людини є власні етичні цінності: те, що він більше за все цінує, що для нього святе.

Що є цінністю для вас? (Діти називають свої цінності.)

Учитель. Якщо людина уміє правильно оцінювати події, різні ситуації, вчинки, вона має можливість зробити вибір між добром і злом, корисним і шкідливим.

Якщо людина мріє тільки про матеріальні блага, вона й оці­нює себе на рівні матеріальних благ: як власника будинку, дачі, машини.

Якщо людина живе, щоб приносити людям добро, щастя, ра­дість, полегшувати страждання, вона оцінює себе на рівні цієї своєї людяності.

1. Притча про найдорожчий скарб

Учитель. В одного батька було двоє синів. І ось настав час, коли кожен з них мав піти власною дорогою. Покликав їх батько до себе і каже: «Віддаю я вам усе своє багатство. Кожному даю коштовності, землі та все, що є на цих землях. Розпоряджайте­ся ними, примножуйте та пам'ятайте мою настанову: найвища цінність — це життя людини. Обіцяйте мені, що будете берегти життя, як найдорожчий скарб». Сини пообіцяли та й розійшли­ся своїми дорогами.

Старший син, прийшовши у свої землі,' одразу найняв собі найкращу охорону та велику кількість прислуги. Звелів побу­дувати найміцніший палац і не зводити з нього очей ні вдень, ні вночі, щоб його дорогоцінному життю нічого не загрожува­ло. Слуги приносили йому найкращу їжу та напої, виконували всі його забаганки. Відокремився він від усього світу, щоб ніяка хвороба чи тривожна звістка не турбували його життя — бать­кові ж обіцяв.

Молодший син часом обходив свої землі. Однак невдовзі поба­чив велике скупчення людей, що збиралися воювати між собою. Він запитав у них: «Навіщо ви вирішуєте свої проблеми насил­лям? Ви ж маєте змогу все обговорити та домовитись». «А ми про це ніколи не думали. Бійкою все вирішували наші батьки, діди і прадіди, тому й ми так робимо. А й справді, чому не домови­тись?» Війна скінчилась, навіть не розпочавшись, а вдячні матері та жінки кинулись до ніг молодшого сина, дякуючи за збережене життя їхніх синів і чоловіків.

Попрямував він далі. Незабаром його очам відкрилася жах­лива картина. Змарнілі, обідрані люди жебракували на дорозі, ведучи за собою малих, немічних, голодних дітей. «Що змусило вас так жити?», — запитав їх. І люди розповіли, як жили вони колись у прекрасному місті, поряд з яким була повновода ріка, зеленів чудовий ліс, повний різноманітної живності. Та сталось так, що для своїх потреб люди вирубали всі дерева. Кудись зни­кла вся живність, мисливці вже нічого не приносили з полюван­ня. Згодом пересохла й річка, що витікала десь із лісу. На місто весь час налітав буревій, родючі землі перетворились на пустирі. Не стало ні їжі, ні води. Прекрасне місто почало перетворюватись на пустелю, в якій люди не змогли б жити. «Спробуймо всі разом відродити ліс і річку, та і все місто!», — вигукнув молодший син. За його прикладом люди почали насаджувати дерева, згодом до лісу повернулися тварини і птахи. Десь у глибині лісу задзюрчав струмок, поступово перетворюючись у річку, переповнену рибою. Ожила природа навколо міста, щедро обдаровуючи всіх своїми плодами. Повернулось до людей життя, не боялись вони вже за майбутнє своїх дітей.

З того часу в цих землях усі живуть у мирі, любові, достатку, бо молодший син й інших навчив батьківської мудрості.

Докотилася звістка про долю синів до самого батька. «Лише один з моїх синочків правильно зрозумів мою настанову», — із жалем промовив він.

А люди й досі в тих землях пам'ятають про життя одного із синів, ще й своїм дітям переказують, а про життя іншого й згад­ки не лишилося.

Бліц-опитуванкя

— Про кого йшлось у притчі? (Про двох синів та їхнього
батька.)

—   Кого ж із синів люди й досі пам'ятають, а про кого і згад­
ки не лишилось? Чому? (Пам'ятають молодшого, бо він
присвятив своє життя іншим людям.)

—   Як ви вважаєте, чиє життя можна назвати найціннішим
скарбом?

—   А яку цінність має життя старшого сина? Чому?

—   На кого ви б хотіли бути схожими?

—  Що для цього необхідно?

—  Наведіть приклади життя таких людей — наших сучас­
ників.

—  Продовжіть речення: «Життя людини є найцінніший скарб,
якщо...»

2. Лев Толстой про цінність життя

Учитель читає уривок з етико-філософського твору Л. Толсто-го «Шлях життя». «Життя — благо.

Ми часто нехтуємо благом цього життя, розраховуючи десь, колись одержати більше благо. Але такого більшого блага ніде ніколи не може бути, тому що нам у житті нашому дане таке ве­лике благо — жити, вище за яке немає й не може бути.

Мудрець говорив: «Я обійшов усю землю, відшукуючи благо. Я вдень і вночі невтомно шукав його. Одного разу, коли я вже зо­всім утратив надію знайти це благо, голос усередині мене сказав мені: благо це в тобі самому. Я послухався цього голосу та знай­шов істинне, незмінне благо».

Дійсного добра ніхто не може зробити один одному. Справ­жнє добро може зробити людина тільки сама собі. Справжнє до­бро в одному: у житті для душі, а не для тіла.

Ніхто ніколи не втомлювався робити собі добро. Адже най­більше добро — це те, щоб робити те, чого душа хоче, а душа зав­жди хоче одного: любові від себе й до себе. Поклади життя своє в цьому збільшенні любові, і ти побачиш, що благо твоє завжди у твоїй владі.

Коли ми говоримо, що життя наше не є благо, то ми під цими словами неминуче маємо на увазі, що ми знаємо якесь благо біль­ше, ніж життя. А тим часом ми не знаємо та не можемо знати ніякого більшого блага, ніж життя. І тому, якщо життя здається нам не благом, то винне ніяк не життя, а ми самі.

Мені здається, що людина повинна за перше правило собі по­ставити бути щасливою й задоволеною. Треба соромитись, як дурного вчинку, свого невдоволення і знати, що якщо в мене або в мені що-небудь не виходить, то мені не розповідати треба про це іншим і не скаржитись, а скоріше намагатися виправити те, що не виходить.

Ми знаємо, що із зарядженими рушницями треба поводитись обережно, а не хочемо знати того, що так само обережно треба поводитись і зі словом. Слово може не тільки вбити, а й заподі­яти зло, гірше за смерть».

3. Народна мудрість і світова література про цінність життя

•    Життя — як стерниста нива: не пройдеш, щоб ноги не по­
колоти.

•    Немає людини без вади.

•    Яка справа, така слава.

•    Багато є чудес на світі, але людина — за їх усіх найдивовижніша.

•    Так, життя — це і є найголовніша цінність для людини. Вона повинна берегти своє і чуже життя.

•    У кожного є вибір — яким зробити своє життя, для кого жити.

•    Щоб життя стало щасливим, потрібно наповнити його сен­сом.

«Тайна буття людського не в тому, щоб тільки жити, а в тому, для чого жити. Без твердого уявлення, для чого жити, людина не погодиться жити і швидше знищить себе, ніж залишиться на землі» (Ф. М. Достоєвський).

М. Уїлсон пише, що у людини є потреба, про яку вона не за­буває: «Про могутнє солодке прагнення творити — усе одно що: ідею, машину, будинок, плаття, рослину, вирощену з сім'я, але створювати саме так, як замислив. І коли людей позбавляють та­кої можливості, їм чогось не вистачає в житті».

Російський письменник А. П. Чехов бачив сенс життя прості­ше: «Людина повинна трудитися, працювати у поті чола і в цьому полягає сенс і мета життя, його щастя, його захоплення».

4. Що таке віра?

Учитель. Вважається, що віра — це переконаність, гли­бока упевненість у чомусь. А що для вас означає віра? (Відпові­ді учнів.)

Російське прислів'я говорить: «Добро тому, хто вірить». Як ви розумієте це? У що треба вірити? Чому? (Відповіді учнів)

Щоб життя у людини було щасливим, вона має вірити в себе. Це найголовніше. Послухайте притчу.

«Звертається людина до Бога: "Господи, допоможи мені пові­рити в тебе.

Скільки я вже молюся, а все ніяк не можу повірити".

На що йому Бог відповідає: "Спочатку повір в себе, і ти пові­риш в мене"».

Як ви гадаєте, навіщо потрібно вірити в себе? Як ви розумієте вислів: «По вірі та відплатиться»? (Відповіді учнів)

Німецький письменник і мислитель Гете писав: «Якщо ти втратив майно, то ти ще нічого не втратив; майно ти можеш на­жити знов. Якщо ти втратив честь, то спробуй придбати славу — і честь тобі буде повернена. Але якщо ти втратив віру в себе, то втратив усе».

Ще більш виразно про віру висловився А. П. Чехов: «Люди­на — це те, у що вона вірить».

Віра зростає з самих глибин людського єства. Людина не може жити без віри, без точки опори. її внутрішній світ неодмінно по­винен спиратися на розвинене почуття віри в щось: у Бога, у Спа­сіння, у Щастя, у Добро.

Не почитавшие Бога, В жестокий вьіросшие век,

 Мьі понимаем понемногу, Что верой крепок человек.

Віра наділяє людину духовністю. Вона стає добрішою, терпи­мішою.

Людина, яка живе без віри, похмуро дивиться у майбутнє. їй нема на що спертися, хіба що тільки на розум. Віра служить нам дороговказом у найскладніших життєвих ситуаціях. Хтось із фі­лософів сказав: «Віра — це, перш за все, мужність духу, який не­стримно кидається вперед, упевнений, що знайде істину. Вона — не ворог розуму, а його світло». І якщо чоловік бачить це світло, довіряє своєму серцю, то долає все на своєму шляху. Відсутність віри — головна причина духовної порожнечі.

Когда без верьі мьі живем, Стремленья к свету не имея, Душа черствеет с каждьім днем, А ум становится лакеєм.

Якщо ви втрачаєте віру в себе, в іншу людину, в душі відбува­ється злам, людина стає лукавою, лицемірною. Якими б вадами не зійшло насіння безвір'я, людина робиться «товстошкірою», етичні цінності для неї не існують. Вона зірко помічає щонайменші про­яви аморальності у навколишньому світі, зло немов притягує її.

Споконвіку наш народ завжди вирізнявся міцною вірою, тому і вистояв у війнах, виніс на плечах своїх усі труднощі. Для нього завжди були святинями Віра, Любов, Добро.

5. Добро, доброта — вічні цінності людства!

Учитель. Споконвіку на Русі цінувалася доброта. Як ви розумієте, що таке добро? Навіщо його потрібно робити? (Відпо­віді учнів)

Генрі Давид Торо сказав так: «Доброта — це єдине одіяння, яке ніколи не занепадає». А Людвіг ван Бетховен: «Я не знаю ін­ших ознак переваги окрім доброти».

Давайте обговоримо ці вислови. (Відповіді учнів)

Китайська народна мудрість говорить, що «джерело добра і зла — у нас в душі». Від самої людини залежить — буде вона доброю, чи ні. Духовність особи виявляється в активному став­ленні до добра і зла, в умінні їх розрізняти і близько приймати до серця все, що відбувається. Ідеї добра — це мірило, з яким ми підходимо до пояснення й оцінки людських відносин навколо себе. Добро — це коли люди сприяють, допомагають, дарують нам можливість відчути себе багатше, щасливіше, упевненіше в жит­ті. Добра людина помічає в інших перш за все добре, зла — пога­не. Робіть добро завжди і всюди, і ви побачите, скільки з'явиться у вас друзів, наскільки ви самі станете щасливіші. «Поки ви мо­лоді, бадьорі, не втомлюйтеся робити добро. Якщо в житті є сенс і мета, то сенс і мета не у вашому щасті, а в чомусь розумнішому і більшому. Робіть же добро» (А. П. Чехов).

Інколи не тільки добрий вчинок, а просто добре слово робить людину щасливішою. Не забувайте говорити добрі слова щодня, і подумайте перш, ніж сказати образливе слово, висловити невдо­волення. Адже слово може ранити, завдати душевного болю.

Добро має бути активним, діяльним. Як ви гадаєте, що озна­чає — робити добро? Приведіть приклади. (Відповіді учнів)

III. Підсумок заходу

Що робить нас людьми? Над цим питанням людство замис­люється не одне століття. Видатні мислителі, представники різ­них епох і філософських течій пропонували свої відповіді, дуже відмінні одна від одної. Лише одне твердження ні в кого не ви­кликало сумніву: «У серці справжньої людини живуть Віра, Лю­бов і Добро».


**************************************************************************

Сценарій

«Дзвони Чорнобиля стогоном будять, щоб від нещастя весь світ вберегти !»

Учитель: Сучасна людина опікується багатьма проблемами. Це і проблема національної свідомості, проблема історичної пам'яті, проблеми співвідношення добра і зла, духовності і прогресу. Кожна з них в тій чи іншій мірі хвилює нас. Та є серед них одна, яка незалежно від віри і переконань, від віку і посади стосується кожного( без винятку) жителя планети.

Відзначення річниці Чорнобильської трагедії - це не свято, 26 квітня це день, коли кожна людина повинна поставити перед собою питання : «Хто я? Для чого живу на цьому світі ? Як живу ? Чим можу допомогти іншим людям?»

Двадцять п'ять років тому , 26 квітня о першій годині 26 хвилин на Четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції сталася катастрофа, яка з острахом сколихнула всю планету. Чорнобиль нагадав цілому світу, що в самому серці Європи живе великий народ. Світ спочатку почув слово "Чорнобиль", а потім таке незвичне - "Україна". А для багатовікової історії України - Чорнобиль став ще однією трагедією в хронології духовного фізичного знищення нації.

Звучить пісня «Чорнобильські дзвони» (Д. Ремська), на фоні пісні демонструються кадри з кінофільму «Чорнобиль»(ч. 1).

Виходить учениця в білому одязі з Біблією в руках, розкриває книгу і читає уривок.

Учениця. "...Третій Ангел просурмив і впала з неба велика зірка, що горіла,немов смолоскип. І впала на третину рік і на джерела вод . Ім’я цієї зірки – Полин. І третина вод стала полином. І багато людей вмерли від вод, тому, що вони гіркими стали…."

Біблія. Новий завіт. Одкровення Святого Івана Богослова.          

 

  Виходять ведучі.

1  ведучий. У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року о першій годині 23 хв. 40 сек., коли всі спали безтурботним сном, над 4-м реактором Чорнобильської атомної електростанції несподівано розірвало нічну темряву велетенське полум'я. Почався новий відлік українського часу. Болісний, Гіркий. Печальний...

2  ведучий. 1986 рік - аварія на Чорнобильській АЕС назавжди залишиться в наших серцях вічним болем. Наслідки аварії страшні. Це мільйони людей, які постраждали від радіації. Виведена з господарського обігу частина території України під назвою"зона відчуження" - це сільськогосподарські землі, лісові масиви та водоймища . Зона відчуження - злочинна, мертва зона, яка охоплює 2712 кв.км . Для когось це можливо і "зона відчуження ", а для нас це Батьківщина. Це відірваний від України і змордований край Батьківщини. Це наша зона Національної трагедії. Повернімося в той страшний квітень 1986 року...

Демонструється фрагмент фільму «Чорнобиль» (як сталася аварія)

Виходять ведучі.

На фоні розповіді - слайди.

1-й ведучий.  Чорною плямою стала на нашій блакитній планеті  чорнобильська катастрофа.

Двадцять п'ять років пройшло з тих пір. 25 років Смертоносна пилюка з ядерної печі покриває білі хати, поля і ліси. І 25 років цвітом скорботи і суму зацвітають чорнобильські сади і хворіє серце, тому що знає, не на добро це, не на життя.

2-й ведучий. Горем і болем увійшов 20 років тому в наше життя Чорнобиль, що розділив долю людей на «до» і «після». Безлюдні вулиці Прип'яті, кинуті школи,будинки, дитячі гойдалки, що застигли, колючий дріт зони. Спогади мимоволі переносять до подій 25-літньої давнини.

Звучить мелодія.

Демонструються слайди.

1-й ведучий. Весна 1986 року на Україні буяла первоцвітом садів. Оспівана у веснянках нашими предками, вона проходила по нашій рідній землі, як завжди,квітуча й ошатна. Час, коли сонце пригріває особливо ласкаво, провіщаючи швидкий прихід літа, і в повітрі пливуть терпкі пахощі, настояні на блакитному мареві квітучих садів. Пора надій і чекань. Час юності і любові.                                                                                     ,

2-й ведучий. Людина невіддільна від історії Землі, на якій жили її предки.
Предки наші оселилися на цій щедрій поліській землі, називаючи себе древлянами,жителями півночі, поліщуками. Любили свою землю, молилися Богу, чекали його Пришестя. І не думали, що до нього ця земля може стати землею відчуженості.
      1-й   ведучий.   Село Чорнобиль згадується в літописах уперше  наприкінці  XIXсторіччя. За Іпатіївським літописом, 1193 року князь Ростислав Рюрикович, готуючись до виправи на половців "вборзі в'їхав з ловів од города Чорнобиля..." Але поселення в цьому місці існували набагато раніше. У різні часи ці краї належали то України, то Польщі. Жителі Чорнобиля займалися рибальством, землеробством, тваринництвом.
       2-й ведучий. У 1970 році вирішено було біля Чорнобиля будувати атомну  -електростанцію імені Леніна. Це будівництво вирізнялося особливою ударною працею і достроковими пусками реакторів.                                                                                        |

1-й ведучий. «Ми живемо в атомній ері. Атомні електростанції є зручними і надійними в експлуатації», - писалося в газеті «Правда» від 25 червня.84року.                                                

  2-й ведучий. «Атомні електростанції — найчистіші, найбезпечніші з існуючих електростанцій. Іноді, правда, можна почути, що на АЕС може бути вибух... Це просто неможливо. Ядерне паливо на електростанціях, не може бути підірвано ніякими силами — ні земними, ні небесними... (З інтерв'ю з академіком Стириковичем).

Фрагмент фільму «Чорнобиль» (про будівництво і значення ЧАЕС).

Виходить  читець. Звучить «Ла—крімаза» Моцарта

Читець:

Є чорне золото, є чорний хліб,

 Є чорний лебідь і лебідка чорна,

Та найчорнішим серед них усіх

Є все - таки Чорнобиль!

Є чорна хмара й чорний-чорний дим, Година чорна і тюльпани чорні,

Та найчорнішим серед них усіх

 Є все-таки Чорнобиль!

Є чорна Африка і чорний крук,

Він чорно-чорно-чорний,

Та найчорнішим серед них усіх,

Є все - таки Чорнобиль!

2-й ведучий. Напередодні Першотравня 1986 р. трудові колективи країни беруть підвищені соціалістичні зобов'язання, рапортують про дострокове виконання планів 1 -го півріччя. Завершальний рік 11 -ї п'ятирічки був для Чорнобильської АЕС незвичним - бо тут діяли на повну потужність відразу всі енергоблоки. Подібного ще не було за всю історію експлуатації атомного велетня. Раніше щорічно, відповідно до графіка,хоча б один з енергоблоків зупинявся на плановий ремонт, але завдяки скороченим термінам ремонту, графіки вдалося об'єднати.

1-й ведучий. 26 квітня  1986 року...  Чорний день в історії України, день, коли Чорнобиль став відомий усьому людству. Гірка, як полин, слава.

Фрагмент фільму «Чорнобиль» (причини аваріїі, вибух, пожежники)

1  ведучий. В цю квітневу ніч, в хаосі пожежі вони і не думали про геройство .Ніколи було. Вони працювали. Вони рятували атомну станцію, рятували Прип"ять.Чорнобиль, Чернігів, Київ, усіх нас.

2  ведучий. Скільки імен є в списку жертв цієї катастрофи? А скільки імен ще поповнить його?

1  ведучий. І невже вислів "Ніхто не забутий! Ніщо не забуте!", який ми тверде
закріпили за воєнними часами сорокових знову буде тривожити наші серця.
Ліквідатори - люди, котрі, хто по добрій чи по іншій волі, взяли участь в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

2  ведучий . Це люди різних національностей, віросповідань, професій, різного віку.

Біда їх об"єднала, і де б вони не народилися, в яких краях не проживали - в їх життєвому паспорті значиться прописка: ЧОРНОБИЛЕЦЬ.

1 ведучий. Сьогодні у нас в гостях люди, які рятували нас від «мирного атому», який вийшов з-під контролю.

2ведучий. Ми навіть не підозрюємо, що вони - ті, які живуть поруч з нами, - герої, що ризикували своїм життям і здоров'ям, аби ліквідувати наслідки чорнобильської аварії.

1     ведучий.У нас в гостях ліквідатори аварії

2     ведучий. Розкажіть, будь ласка, що вам довелося побачити і пережити у ті страшні дні.

Розповідь ліквідаторів. Вручення квітів учнями.

1  ведучий. Першими, хто намагався ліквідувати пожежу, не дозволити вогню перекинутися на інші енергоблоки і спричинити глобальну катастрофу, були пожежники. Одним з перших стали на двобій з вогнем ще зовсім молоді хлопці.(Начальнику караулу воєнізованої частини В1ІЧ-2 Володимиру Правику було 23роки).

2  Ведучий Але саме вони першими отримали смертельну дозу радіації, віддали свої життя, щоб врятувати життя мільйонів інших людей.

Слайди з коментарем про ліквідаторів аварії на ЧАЕС

Читець.

Звичайна ніч. Звичайне чергування.

Крізь темряву до ранку - лише крок.

Не знав ніхто, що то для них востаннє,

Що потім буде виклик, той дзвінок,

Той голос в трубці весь тремтів від жаху,

Щось про пожежу злякано кричав,

Що стався вибух, що немає даху,

І швидше їх приїхати благав.

Про радіацію ніхто не думав доти,

(Хоча для них не буде вороття!),

Така вже справа - рятувать життя.

... Вони тоді пожежу загасили,

Вогонь тоді здолати їх не зміг,

Та був ще ворог - і не стало сили,

Бо невидимець той їх переміг...

Це потім скажуть виміряти дозу

І лікарі промовлять вирок свій,

Та вже не буде юності і мрій...

А їм би літні ранки зустрічати,

Коли ще місяць поміж хмар не щез,

Радіти, сподіватись і кохати,

Та все взяла Чорнобильська АЕС.

... На цвинтарі живі, тендітні квіти,

Вони тут навіть взимку - увесь час...

Ще юні хлопці, учорашні діти,

Що врятували там мільйони "нас"...

Учитель. Давайте хвилиною мовчання вшануємо пам'ять тих, хто загинув і помер,рятуючи наші життя від смертоносного атому.

Хвилина мовчання.

Метроном.

1-й  ведучий. Чорнобиль  охопив  у  смертельних обіймах  786  населених пунктів Київської, Житомирської, Чернігівської, Брянської,    Могилівської, Гомельської областей, що опинилися в зоні відчуженості,

2-й ведучий. Для нашого слуху слово «Чорнобиль» глибоке за змістом і значенням,«Чорний» «біль» ... Луна Чорнобиля з часом не стихає. Ще сотні років буде тягтися чорнобильський слід крізь життя як нині живучих, так ще і не народжених людей, доля яких тепер пов'язана з наслідками аварії на ЧАЕС, вони втрачають здоров'я, ламаються тисячі доль. Могутність і безсилля людини продемонстрував Чорнобиль.

1  ведучий. Як грізне попередження була нам послана « Зірка Полин»: «Засурмив третій янгол, і велика зоря стала з неба, палаючи як смолоскип. І стала вона на третину річок та водні джерела. І ймення зорі тій «Полин» і стала третина води, як полин, і багато людей повмирало з води, бо згірчила вода».

2  ведучий. Ця зоря застерігає нас: «Люди опам'ятайтеся, задумайтеся над усім ходом цивілізації. Куди ж йдемо? Зробімо висновок, поки ще не пізно!

Виходить четверо учнів з лампадками.

1. Коли б Він у вашому серці явивсь хоч на мить,

Би б з жахом вселенським за чола порожні вхопились,

2.          Утямивши врешті, куди у падінні скотились

З вершин, до яких Він підняти вас прагнув людьми.

3.      Чи знаєш ти, світе, як сиво ридає полин,
Як тяжко, як тужно моєму народу болить!

4.      Минуле, як рана болить, Бо все це - моє: Ні продать, ні купить.
І самому собі не прощатися.І очищатися.

Звучить пісня Т. Петриненко «Господи, помилуй нас» у виконанні Лени Дармограй і Влада Вознюка.